ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

Рекомендації психолога учням

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.

2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.

3. Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.

4. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.

5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.

6. Якщо матеріал, який подавали на уроці, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.

7. Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.

8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.

9. Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.

10. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначи­ти, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.

11. Прибери зі столу все зайве - те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.

12. Між уроками роби перерви.

13. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.

14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.

15. Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.

16. Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.

17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.

18. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.

19. Готуючись до усних уроків, викорис­товуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.

20. Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами1. За даними психологів США, такий метод дає змогу зосере­дити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.

21. Складай план усної відповіді.

22. Перевіряй себе.

Пам'ятай

Ми найкраще запам'ятовуємо:

• те, чим постійно користуємося;

• те, до чого нам треба буде повернутися (перервані дії);

• те, що нам потрібно;

• те, що ми можемо пов'язати з іншими нашими знаннями й уміннями;

• те, що пов'язано з нашими переживаннями (і приємними, і неприємними).

Метод ключових слів

Ключові слова - найважливіші в кожному абзаці.

Ключове слово має сприяти відтворенню відповідного абзацу. Згадуючи ключові слова, ми одразу згадуємо весь абзац.

• Читаючи абзац, вибери для нього одне-два ключових слова. Після вибору ключових слів запиши їх у тій послідовності, яка потрібна для виконання завдання.

До кожного ключового слова постав запитан­ня, що дасть змогу зрозуміти, як воно пов'язане з відповідним розділом тексту. Обміркуй і спробуй зрозуміти цей взаємозв'язок.

• З'єднай два сусідніх ключових слова за допо­могою запитань.

Після поєднання кожного ключового слова зі своїм розділом тексту і з наступним ключовим словом утвориться ланцюжок. Запиши цей ланцюжок  і спробуй його вивчити . Перекажи текст спираючись на цей ланцюжок.

Метод 5-П

1-П  - Переглянь текст швидко.

2-П  - Придумай до нього запитання.

3-П  - Познач олівцем найважливіші місця.

4- П  - Перекажи текст.

5- П  - Переглянь текст повторно.

Обираючи професію – обираєш майбутнє»

Якщо корабель не знає, до якого причалу він тримає курс, то ніякий вітер не буде йому супутнім.

(Сенека)

Життя постійно ставить нас перед вибором. У дитинстві з багатьох іграшок вибираємо найулюбленішу, у школі віддаємо перевагу найцікавішим, на наш погляд, предметам… Обираємо товаришів, друзів, коханих.

Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати.

Адже всім хочеться не лише заробляти гроші, але й реалізувати свій потенціал та отримувати справжнє задоволення від своєї діяльності.

Як не помилитися у виборі своєї дороги, свого майбутнього, щоб бути щасливим у праці.

Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.

Хочу:   бажання, цікавість, прагнення;

Можу:  здібності, таланти, стан здоров'я;

Треба:  стан ринку праці, соціально-

економічні проблеми в регіоні;

Зона оптимального вибору (ЗОВ).

Алгоритм професійного самовизначення

Крок 1

Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2

Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3

Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4

Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5

Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6

Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7

Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8

Дізнайся в міському (районному) та обласному центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9

Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог. Якщо вони, в основному, співпадають, або є можливість їх подальшого розвитку, тоді ти на правильному шляху. Якщо вони частково не співпадають, тоді з’ясуй, у чому причина, та розроби план самовиховання і саморозвитку необхідних для цієї професії якостей. Якщо вони, на твій погляд, повністю не співпадають, тоді тобі необхідно порадитись зі спеціалістом-психологом або професійним консультантом. Враховуючи його поради, відкоригуй подальший план своїх дій.

Крок 10

Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11

Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12

Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

Зробивши остаточний вибір, розроби план самопідготовки до зустрічі з майбутньою професією, включаючи вибір навчального закладу. Не відступай перед труднощами, будь наполегливий у досягненні поставленої мети.

Бажаю успіхів!

Робота з дітьми «групи ризику»

Кожному вчителю знайомі словосполучення «важкий підліток», «група ризику». Із чим вони асоціюються? Дуже багато витрачених сил, часу, нервів, а також очікування неприємностей, безсилля і разом з цим - радість перемог, нехай маленьких, але все ж таки перемог.

Зміни, що відбуваються сьогодні в нашому суспільстві, зумовили загострення проблеми допомоги дітям із так званою «важкою поведінкою» і розробку діючої системи заходів з профілактики та реабілітації цієї групи молоді.

Що реально може зробити класний керівник?

1. Надати своєчасну психолого-педагогічну підтримку дитині, яка опинилася в складній життєвій ситуації.

2. Сприяти формуванню в дітей і підлітків «здорових» моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу.

3. Сприяти підвищенню психолого-педагогічної компетентності дорослих (батьків, педагогів).

4. Залучити до виховного процесу школи представників громадськості.

5. Протистояти залученню підлітків до злочинної діяльності.

Як організувати роботу із «важкими» учнями, щоб досягти суттєвого результату?

Пошук ефективних заходів соціальної профілактики припускає визначення сутності поняття «девіантна поведінка», її видів, факторів, що впливають на збільшення кількості учнів з такою поведінкою, а також ролі освітніх інститутів у розв΄язанні завдань попередження відхилень у поведінці.

Поведінкою, що відхиляється (девіантною), називають соціальну поведінку, яка не відповідає сталим у певному суспільстві нормам. І.С.Кон уточнює визначення девіантної поведінки, розглядаючи її як «систему вчинків, що відхиляються від норми, яка є загальноприйнятою або такою, що припускається, чи то норми психічного здоров΄я, чи то права, чи то культури й моралі».

Існуюча система заходів з профілактики девіантної поведінки неефективна, зокрема, через:

- пріоритет навчальних завдань перед завданнями виховання в роботі з дітьми й підлітками в освітньому закладі;

- низьку доступність конкретних технологій профілактичної роботи для практичних працівників;

- надання допомоги учням з девіантною поведінкою переважно педагогами-ентузіастами;

- безсистемність і непослідовність у реалізації заходів із профілактики та реабілітації.

Для того щоб заходи з профілактики були більш ефективними, необхідне створення таких умов:

- виявлення адекватності застосовуваних заходів з профілактики на підставі даних соціально-педагогічного моніторингу;

- науково-методичне оснащення процесу взаємодії школи, родини й інших соціальних інститутів в організації роботи з дітьми з девіантною поведінкою.

Девіантна поведінка підрозділяється на дві категорії:

1) Поведінка, яка відхиляється від норм психологічного здоров΄я, що припускає наявність явної або прихованої психопатології (патологічна);

2) Антисоціальна поведінка, яка порушує якісь соціальні, культурні й особливо- правові норми.

Відхилення в поведінці дітей і підлітків можуть бути зумовлені такими причинами:

- соціально-педагогічною занедбаністю, коли діти або підлітки поводяться неправильно через свою невихованість, негативні стереотипи поведінки, що склалися, відсутність у них необхідних позитивних знань, умінь і навичок;

- глибоким психологічним дискомфортом, що викликаний неблагополучними сімейними взаєминами, негативним психологічним мікрокліматом у родині, систематичними навчальними не успіхами, взаєминами з однолітками в колективі класу, що не склалися,неправильним (несправедливим, грубим) ставленням до дитини з боку батьків, учителів, однокласників;

- відхиленнями в стані психологічного та фізичного здоров΄я і розвитку, віковими кризами, акцентуаціями характеру й іншими фізіологічними психоневрологічними проблемами;

- відсутністю умов самовираження, незайнятістю корисними видами діяльності, відсутністю позитивних і значущих соціальних і особистісних життєвих цілей і планів;

- бездоглядністю, негативним впливом навколишнього середовища й соціально-психологічною дезадаптацією, яка розвивається на цьому підґрунті, зміною соціальних і особистісних цінностей з позитивних в негативні.wym-1451917106455

Як розмовляти з «важким » підлітком?

Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

- поважати співрозмовника;

- говорити з ним як з рівним;

- аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;

- показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник;

- дотримуватись кодексу честі;

- учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право за підлітком;

- розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йому право на мовчання;

- бути готовим вислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;

- делегувати підлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;

- дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди;

- бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.

Про що розмовляти з «важким» підлітком?

1. Навчання- улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

3. Взаємини з однолітками; перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів, причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень.

4. Захоплення сьогодні й у минулому ( під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто).

5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини ( хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з΄ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією.

7. Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись у минулому суїцид них думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми:

- перша закоханість і пов΄язані із цим психічні травми;

- самооцінка своєї привабливості;

- початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Метою бесід з підлітками є з΄ясування фактора ризику. Фактор ризику- це зв΄язок між характеристиками індивіда, групи або середовища й підвищеною ймовірністю порушень у певний момент.

ТИСЯЧА І ОДИН СПОСІБ ПОДРУЖИТИ БРАТІВ І СЕСТЕР

Пропоную поділитися прийомами, які зміцнюють прихильність між сиблінгами (братами і сестрами).

• Давати дітям можливість піклуватися один про одного (не змушувати, а підтримувати ініціативу). Наприклад, якщо одна дитина образила іншу, можна дати певний час, щоб вона спробувала її втішити, а не поспішати самостійно заспокоювати. Кривдник при цьому зрозуміє, що в його силах не тільки зіпсувати атмосферу, але й налагодити її теж.

• Підказувати дітям, як вони можуть один одному допомогти, робити щось разом.

• Не говорити, що ви любите всіх однаково, а підкреслювати індивідуальність і важливість кожної дитини окремо.

• Не давати (часу, солодощів і т.д.) однаково, а кожному по потребі.

• Не порівнювати дітей один з одним! Навіть якщо порівняння здається позитивним для обох, це може підштовхнути їх до подальшої конкуренції. Краще порівнювати кожну дитину з її минулими досягненнями.

• Не можна навішувати ярлики і давати дітям фіксовані ролі в сім’ї. Якщо одну дитину називають “наш танцюрист” або “співак”, то це знецінює цю область розвитку для інших дітей, а сама дитина буде змушена застрягти в цьому званні, навіть якщо захоче поміняти свої інтереси.

• Кожній дитині потрібно намагатися приділяти час наодинці, без інших дітей.

• Якщо обидві дитини вимагають уваги одночасно, потрібно періодично відволікатися і на старшого, навіть якщо молодший зовсім немовля і здається, що його потреби важливіші.

• Не придушувати конфлікти, а визнавати право дітей на негативні почуття один до одного, вчити їх правильно висловлювати свої емоції.

• Намагатись не втручатися і виносити свій вердикт. Іноді достатньо просто вислухати обидві сторони і визнати їх право на злість і образу. Коли вони висловлять свої претензії батькам, їх напруження по відношенню один до одного спадає.

• Озвучувати невисловлені почуття при конфлікті, коли самі діти їх не усвідомлюють.

• Не приймати нічию сторону в конфлікті, так як навіть дитина, яка начебто ініціює агресію, спочатку сама відчуває фрустрацію від неможливості зробити щось по-своєму.

• Нагадувати про позитивні моменти, які нещодавно мали місце, коли одна дитина подбала про іншу, допомогла їй, розсмішила, зробила комплімент.

• Говорити про те, що сім’я – це найголовніше, що брат або сестра завжди будуть поруч, як би вони не сварилися.

• Не забувати, що старші діти теж завжди залишаються дітьми, вони теж маленькі, не можна вимагати від них чогось тільки тому, що вони “вже великі” і повинні терпіти, допомагати, почекати і т.д.

• Не змушувати старших піклуватися про молодших, не ставити їм в обов’язок певні рутинні справи. Якщо дитина хоче допомогти, робить це постійно – це можна приймати і заохочувати. Але вона завжди має мати право передумати і перестати вам допомагати.

• Вибудовувати прихильність відповідно до вікових рівнів, тобто, починати з рівня почуттів, давати дітям торкатися один до одного, вчити їх робити це обережно, не виключати фізичний контакт з немовлятами, навіть якщо вам страшно. При цьому завжди бути поруч. Потім підключати прийоми, які зміцнюють прихильність на наступних рівнях.

• Заздалегідь не давати старшій дитині помилкових надій, що малюк народиться і буде з нею грати, буде її любити. Краще описувати майбутнє якомога реалістичніше, що гратися вони зможуть ще не скоро, а спочатку малюк буде плакати, їсти і спати, часто лежати у мами на ручках.

• Можна влаштовувати “ляльковий спектакль” з молодшою дитиною, навіть, поки вона ще не говорить, вимовляти фрази замість неї, бігати з нею за старшим в наздоганялки, озвучувати, що це ніби вони разом “грають” один з одним.

• Заохочувати інтерес і турботу старшого про молодшого, контролювати і вчити, як це потрібно робити (водити його ручки своїми руками, наприклад), не обмежувати їх контакти в моменти, коли старший щиро хоче зблизитися з молодшим, навіть якщо у нього спочатку погано виходить. Це дуже крихке бажання, яке можна легко зруйнувати заборонами або своєю бурхливою реакцією.

• Не розділяти дітей після народження молодшого, не віддавати старших в садок, няні, бабусям. Чим більше часу діти проводять порізно, тим менше у них можливостей навчитися мирному співіснуванню, пізнати один одного, співналаштуватися.

• Поставити поруч ліжка, щоб вони були фізично ближчими один до одного.

• Давати старшому побути малюком, якщо йому хочеться (дозволяти полежати в дитячому ліжечку, поносити його на ручках, загорнути в пелюшку, допомагати одягатися, годувати з ложечки або з пляшечки і т.д.).

• Видати старшому персональну “ляльку” – ляльку, щоб він міг з нею проробляти ті ж дії, що і мама зі своїм немовлям. Зшити/купити ляльковий слінг, одяг, пожертвувати памперс, пелюшку і т.д.

• Влаштовувати спільні купання, валяння, сидіння на колінах у батьків, носіння в слінгу/на руках двох одночасно, якщо вистачає сил.

• При перегляді фото і відео підкреслювати схожість дітей і відзначати їх індивідуальність в одному і тому ж віці.

• Виділити кожній дитині зону тільки для її речей, не дозволяти іншим дітям брати їх не запитавши у господаря.

• Враховувати індивідуальні інтереси кожної дитини (не вибирати між танцями для доньки і боротьбою для сина і тим більше не віддавати доньку на боротьбу за компанію).

• Організовувати спільні сімейні справи – особливо гарними є походи і поїздки.

• Вибирати з однією дитиною подарунки для інших, заодно можна обговорити, чим вони захоплюються, що люблять.

• Вчити старшого, чим він може зайняти молодшого, щоб спільна гра була продуктивною – видати йому іграшку, навчити нескладним діям в загальній грі, відволікти. Таким чином у молодшого буде менше спокуси влізти на територію старшого і щось йому зіпсувати, викликавши у того невдоволення.

КІНОСТРІЧКИ, ЯКІ БУДУТЬ КОРИСНИМИ ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГАМ

Існує дуже багато хороших фільмів про дітей, їх виховання, психологію, поведінку, особливості розвитку і т.п. Думаємо перегляд таких стрічок стане корисним для психологів, батьків і педагогів. Ми створили для вас добірку найкращих кінострічок. Приємного перегляду!

Фільми, де головний герой – підліток:

Отрочество/Отроцтво (2014 р., США, драма)
Невидимая сторона/Невидима сторона (2009 р. США, драма)
Класс/Клас (2007 р., Естонія, драма)
Пацаны/Пацани(1983 р., СССР, драма, кримінал)
Чучело/Опудало(1983 р., СССР, драма)
Сегодня я пойду домой один/Сьогодні я піду додому один (2014 р., Бразилія, драма, мелодрама)
Уроки французского/Уроки французького (1978 р., СССР, драма)
Комедії про дітей та з дітьми:

Твои, мои, наши/Твої, мої, наші (2005 р., США, мелодрама, комедія)
Лысый нянь: спецзадание/Лисий нянь: спецзавдання (2005 р., Канада, США, триллер, драма, комедія)
Оптом дешевле/Оптом дешевше (2003 р.,США, комедія)
Миссис Даутфайр/Місіс Драутфайр (1993 р., США, драма, комедія)
Усатый нянь/Вусатий нянь (1977р., СССР, комедія)
Фільми про аутистів:

Антон тут рядом/Антон тут поряд (2012 р., Росія, документальний)
Тэмпл Грандин/Темпл Грандін (2010 р., США, драма, біографія)
Меня зовут Кхан/Мене звати Кхан (2010 р., Індія, триллер, драма)
В космосе чувств не бывает/В космосі почуттів не буває (2010 р., Швеція, комедія, мелодрама)
Мальчик, который умел летать/Хлопчик, який умів літати (1986 р., США, драма, фантастика)
Рай океана/Рай океану (2010р., Китай, драма)
Контакт (2012р., США, серіал, драма)
Карточный домик/Картковий будиночок (1993, США, Італія, драма)
Без ума орт любви (2005р., США, драма, мелодрама)
Человек дождя/Людина дощу (1988р., США, драма)
Меркурий в опасности/Меркурій в небезпеці (1988р., США, бойовик, драма, триллер)
Волшебная сила любви/ Son-Rise: A Miracle of Love (США, 1979, драма)
Фільми, засновані на реальних подіях:

Антон тут рядом/Антон тут поряд (2012 р., Росія, документальний)
Тэмпл Грандин/Темпл Грандін (2010 р., США, драма, біографія)
Малыши/Малюки(2010 р., Франція, документальне кіно)
Невидимая сторона/Невидима сторона (2009 р. США, драма)
Тренер Картер/Тренер Картер (2005 р., США, Німеччина, драма)
Мечтатель/Мрійник (2005 р., США, драма)
Серфер души/Серфер душі (2001 р., США, драма)
Дилогія Слава моего отца/Слава мого батька і Замок моей матери/Замок моєї матері (1990 р., Франція, драма, пригоди)
Сотворившая чудо/Та, що створила чудо (1962 р., США, драма)
Педагогическая поэма/Педагогічна поема (1955 р., СССР, драма)
Фільми про школу та роль педагога в житті дітей

Класс/Клас (2007 р., Естонія, драма)
Звёздочки на земле/Зірочки на землі (2007 р., Індія, драма)
Тренер Картер/Тренер Картер (2005 р., США, Німеччина, драма)
Хористы/Хористи (2004 р., Франція, Швейцарія, Німеччина, драма)
Чучело/Опудало(1983 р., СССР, драма)
Уроки французского/Уроки французького (1978 р., СССР, драма)
Педагогическая поэма/Педагогічна поема (1955 р., СССР, драма)
Класс коррекции/Клас корекції (2014 р., Росія, драма)
Фільми про дітей, котрі втратили батьків, про дітей-сиріт, всиновлених, або тих, хто перебуває у дитбудинках.

Невидимая сторона/Невидима сторона (2009 р. США, драма)
Август Раш (2007 р., США, драма)
Хористы/Хористи (2004 р., Франція, Швейцарія, Німеччина, драма)
Полианна/Поліанна (2003 р., Великобританія, драма)
На тебя уповаю/На тебе уповаю(1992 р., Білорусія, драма)
Хозяйка детского дома/Господиня дитячого будинку (1983 р., СССР, драма, мелодрама)
Республика ШКИД/Республіка ШКІД (1966 р., СССР, драма, комедія)
Педагогическая поэма/Педагогічна поема (1955 р., СССР, драма)
Фільми про дітей з обмеженими можливостями

Класс коррекции/Клас корекції (2014 р., Росія, драма)
Серфер души/Серфер душі (2001 р., США, драма)
Сотворившая чудо/Та, що створила чудо (1962 р., США, драма)
Сегодня я пойду домой один/Сьогодні я піду додому один (2014 р., Бразилія, драма, мелодрама)
Звёздочки на земле/Зірочки на землі (2007 р., Індія, драма)
Я – Сэм/Я – Сем (2001 р., США, драма)
Я тоже/Я теж (2009 р., Іспанія, драма)
8 фільмів про стосунки з батьком і його роль у вихованні

Рай океана/Рай океану (2010р., Китай, драма)
Я – Сэм/Я – Сем (2001 р., США, драма)
Мечтатель/Мрійник (2005 р., США, драма)
Жизнь прекрасна/Життя прекрасне (1997, Італія, драма)
Миссис Даутфайр/Місіс Драутфайр (1993 р., США, драма, комедія)
Убить пересмешника/Вбити пересмішника (1962 р., США, драма)
Сережа/Сергій (1960 р., СССР, драма)
Контакт (2012р., США, серіал, драма)

МЕТОД “Я-ПОВІДОМЛЕНЬ” ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КОНТАКТУ З ДИТИНОЮ І ДОРОСЛИМИ

Підходячи до будинку, ви зустрічаєте власного сина: лице вимазане, гудзик відірваний, сорочка вилізла з штанів. Перехожі озираються, усміхаються, вам же неприємний вид сина і трохи соромно перед сусідами. Однак дитина нічого не помічає, він чудово провів час, а зараз радий зустрічі з вами.
Малюк з ентузіазмом катає по підлозі свою машинку. Ви поспішаєте на роботу, син заважає, плутається під ногами, одним словом, дратує вас.
Підліток знову включив магнітофон «на повну катушку». Вам це страшно докучає.
Отже, що ж робити в подібних випадках, а саме, коли батьків переповнюють емоції?

Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їй про це.

Почуття, особливо якщо вони негативні і сильні, ні в якому разі не варто тримати в собі: не слід мовчки переносити образу, придушувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без труднощів «читає» по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час почуття, як правило, «проривається» і виливається в різкі слова або дії.

Як же сказати про свої почуття дитині, щоб це не було руйнівно ні для неї, ні для вас?

Коли ви говорите про свої почуття дитині, говоріть від ПЕРШОЇ ОСОБИ. Повідомте ПРО СЕБЕ, ПРО СВОЄ переживання, а не про неї, не про її поведінку.

Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила 5 і 6, сконструювати відповіді батьків. Вони можуть бути такими:

Я не люблю, коли діти ходять розпатланим, і мені соромно від поглядів сусідів.
Мені важко збиратися на роботу, коли під ногами хтось повзає, і я весь час спотикаюся.
Мене дуже втомлює гучна музика.
Зауважте, всі ці пропозиції містять займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого роду психологи назвали «Я-повідомленнями».

Хто-небудь з батьків міг би сказати інакше:

Ну що в тебе за вигляд?
Перестань тут повзати, ти мені заважаєш.
Ти не міг би тихіше?
У таких висловлюваннях використовуються слова ти, тебе, тобі. Їх можна назвати Ти-повідомленнями»

На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленнями» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.
Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику в сторону дитини.

Ось типовий діалог:

– Коли ти нарешті почнеш прибирати свою кімнату ?! (Звинувачення.)
– Ну вистачить, тат. Зрештою, це моя кімната!
– Як ти зі мною розмовляєш ?! (Засудження, загроза.)
– А що я такого сказав?

«Я-повідомлення» має ряд переваг в порівнянні з «Ти-повідомленням».

Воно дозволяє вам висловити свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються пригнічувати спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не призводить до бажаного результату. Як вже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, то вона, в свою чергу, може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить все навпаки: замість миру – війна.
«Я-повідомлення» дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею «авторитета», який намагаємося підтримувати будь-що. Ми носимо маску «вихователя» і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж – робить дорослого ближчим.
Коли ми відкриті і щирі у вираженні своїх почуттів, діти стають щирими в вираженні своїх. Діти починають відчувати: дорослі їм довіряють, і вони теж можуть довіритися.
Ось лист однієї мами, яка запитує, чи правильно вона вчинила.

«Ми розійшлися з чоловіком, коли синові було шість років. Зараз йому одинадцять, і він став глибоко, свідомо, але більше в собі, сумувати за батьком. Якось вирвалося у нього: “З татом я пішов би в кіно, а з тобою не хочеться”. Одного разу, коли син прямо сказав, що йому нудно й сумно, я сказала йому: “Так, синку, тобі дуже сумно, напевно, від того, що немає у нас тата. Та й мені невесело. Був би у тебе тато, у мене чоловік, було б нам жити набагато цікавіше”. Сина як прорвало: притулився до мого плеча, полилися тихі гіркі сльози.
Поплакала нишком і я. Але нам обом стало легше. Я довго думала про цей день і десь в глибині душі розуміла, що зробила правильно. Чи не правда?”

Мама інтуїтивно знайшла правильні слова, сказала хлопчикові про його переживання, а також розповіла про своє ( «Я-повідомлення»). І те, що обом стало легше, що мама і син стали ближче один до одного, – найкращий доказ дієвості цих методів. Діти дуже швидко засвоюють від батьків манеру спілкування. Це стосується і «Я-повідомлення».

І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді – дивно – вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Навчитися посилати «Я-повідомлення» непросто. Потрібні тренування, і на перших порах важко буде уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», батьки закінчують фразу «Ти-повідомленням».

Наприклад: «Мені не подобається, що ти така неакуратна!» Або «Мене дратує це твоє пхикання!»
Уникнути цієї помилки можна, якщо використовувати безособові фрази, безособові займенники, узагальнюючі слова. Наприклад:

– Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками.
– Мене дратує, коли діти скиглять.

Наступна помилка викликана острахом висловити почуття справжньої сили.
Наприклад, якщо ви приходите в жах побачивши сина, який б’є по голові кубиком свого молодшого братика, то у вашому вигуку слід висловити силу цього почуття. Фраза: «Мені не подобається, коли хлопчики так роблять», – тут ніяк не підходить, дитина відчує фальш.

Як подяка впливає на життя?

Однією з найбільш позитивних емоцій є подяка. Вона може повністю змінити внутрішній стан людини і залучити в життя ще більше того, за що вона вдячна. Ця емоція здатна допомогти стати щасливим, багатим і успішним.

На жаль, найчастіше люди думають про те, чого їм не вистачає, і не вміють бути вдячними за те, що їм подарувала доля.

Бути вдячним потрібно не тільки за все хороше, що трапляється, але і за гіркий досвід і життєві уроки. Коли ти чимось незадоволений, ти відчуваєш негативні емоції, тим самим ще більше залучаючи їх у своє життя. І навпаки, коли подяка займає почесне місце в твоєму житті, гарний настрій і достаток стають його частиною.

Якщо ти будеш вдячним, то станеш отримувати від долі більше подарунків, цьому сприяє закон тяжіння. Будь вдячним за все, але не зупиняйся на шляху до досягнення нових вершин.

Обов'язково дякуй за дрібниці. Адже вони і є наше життя. Навчись отримувати задоволення від найпростіших речей. Виконуй свої прості обов'язки із задоволенням.

Якщо тобі важко почати нове життя, тоді заведи для себе спеціальний зошит. Записуй в нього те, за що ти вже вдячний, і за те, що ти хочеш мати у майбутньому. Кожен день повертайся до цього списку. Незабаром ти почнеш помічати, як твої справи підуть вгору. Ти почнеш концентруватися на хорошому, перестанеш жаліти себе і скаржитися на життя.

Живучи вдячністю, ти притягуєш в своє життя достаток. Поменше думай про те, чого тобі бракує, і дякуй за те, що маєш і бажаєш мати.

Відчуваючи щиру подяку знову і знову, ти станеш щасливішим, окриленим і веселим. Це почуття допоможе тобі в досягненні успіху. Якщо ти хочеш, щоб твої бажання збувалися і життя налагодилося, спілкуйся зі світом мовою подяки!